Фонд «Життєлюб» проводить «Тиждень дорослого стажера» – програму стажування людей віку 50+ років в українських компаніях. Проєкт проходить вже п’ятий рік поспіль, але вперше в ньому беруть участь не лише кияни старшого віку, а й переселенці.
Вже зараз 30 дорослих стажерів пробують себе на нових позиціях в 30 українських компаніях, і набір все ще продовжується. Наприклад, 50-річна економістка з Мелітополя стажується як маркетолог, 56-річна менеджерка з Херсону – як адміністратор в танцювальній студії, а 64-річний інженер з Бердянська – як кухар в ресторані готелю. Вони розповіли, як це – змінювати професію в 50+ років та не боятися змін.
Володимир, 64 роки, переселенець з Бердянська. Вдома працював інженером в авіаційній галузі, зараз стажується як кухар
В Бердянську у мене була кар’єра та чіткий план на майбутнє. Я багато років працював інженером з радіолокації та радіонавігації в авіаційній галузі. Думав: от попрацюю до 2024 року, а далі піду на пенсію й займатимусь улюбленою справою – рибалкою.
Але повномасштабна війна змінила ці плани. Бердянськ окупували росіяни, і у квітні 2022 року ми з родиною крізь 18 ворожих блокпостів виїхали на підконтрольну Україні територію. Два місяці жили в Житомирській області, а далі переїхали в Київ.
Вже в столиці я почав шукати роботу. Але ким саме йти працювати, було неясно. Як раз був у роздумах, коли дружина сказала, що побачила безплатні курси кухарів для ВПО. Я подумав: «О, а це ідея! Я люблю готувати та часто роблю вечері для родини – всім ніби подобається. Може, вийде готувати й для інших».
Я закінчив ці курси та отримав сертифікат. Думав шукати роботу, як дружина знову підказала: фонд «Життєлюб» відкриває набір дорослих стажерів. Я подався – і мене запросили стажуватися в ресторан при готелі.
Працюю з 9 ранку до 19 вечора. У мої обов’язки входить готувати їжу для персоналу ресторану. Двічі на день готую для 30 людей – основну страву та салат. Коли є вільний час, допомагаю іншим кухарям готувати для гостей. Колектив молодий та дружній, мені подобається. Я якось одразу відчув себе там «своїм». Ми спілкуємось, жартуємо, мені весь час цікаво та щоранку хочеться йти на стажування.
Я не хочу робити нову кар’єру та ставати шеф-кухарем. Але буду радий, якщо після стажування мене візьмуть на постійну роботу. А потім ЗСУ звільнять Бердянськ, ми з родиною повернемось додому, і я займусь тим, про що давно мріяв – рибалкою.
Олена, 50 років, переселенка з Мелітополя. Вдома працювала економісткою в Обленерго, зараз стажується як маркетолог
У Мелітополі я 22 роки працювала економістом в Обленерго, життя було налагодженим та сталим. Ми з чоловіком облаштовували дім, часто запрошували друзів на шашлики, їздили з родиною на море на вихідні. Я мріяла, як наші онуки будуть тут рости, гуляти по нашому саду, їсти черешню.
Але о 4:30 ранку 24 лютого ми прокинулись від вибухів. Якийсь час сиділи в підвалах, потім вже під час окупації ходили на мітинги проти росіян. Я продовжувала ходити на роботу, але було дуже страшно. Останньою краплею стало, коли до нас в Обленерго прийшли росіяни з автоматами та стали розповідати, як нам далі працювати. У мене до горла підкотила нудота, і я зрозуміла, що більше тут не витримаю.
Наприкінці березня ми з донькою виїхали через Крим. Чоловік залишився вдома – доглядати батьків. Спочатку пів року жили в Європі, потім в Канаді. Нас прихистила місцева пара, я підпрацьовувала там прибиранням, волонтерила в українському волонтерському центрі. Але відчувала, що Канада – не моя країна, весь час хотіла додому. Тому у жовтні 2022 року ми повернулися в Україну та поселилися в Києві у квартирі родичів.
Тоді як раз почалися масовані обстріли та відключення світла. Я складно це переживала, весь час думала: от я в 50 років в чужому місті, у чужій квартирі, без грошей та роботи. Які у мене перспективи?
Українки, з якими я познайомилась в Канаді, дали контакти фонду «Життєлюб». Я подивилась сторінку фонду та побачила, що у нього є проєкт «Трудолюб», що допомагає знайти роботу людям віку 50+ років. Почала ходити на лекції та зустрічі з психологом від фонду – нас вчили, як писати резюме, як поводитися на співбесідах.
Паралельно шукала роботу, але нічого не виходило. Десь мені відмовляли через вік, десь – через те, що я одразу казала, що після війни одразу повернусь додому. А навесні я побачила, що «Життєлюб» шукає охочих працювати для проєкту «Тиждень дорослого стажера». Заповнила анкету, і мене запросили на стажування в компанію, що займається франшизами.
Я ніби поринула в новий світ! Тут молодий колектив, всі до мене уважні та привітні, пояснювали суть роботи, терміни. Під час стажування я встигла спробувати себе в різних відділах – маркетингу, продажах, написанні франчайзингових пакетів.
Коли стажування закінчилось, мене запросили на роботу! Ще й дали можливість обрати, чим саме займатися – що мені ближче до душі. Я ще обираю, але схиляюсь до роботи маркетолога або написання франчайзингових пакетів. Це здається мені найцікавішим.
Я дуже хочу повернутися додому в Мелітополь — і точно знаю, що повернусь. Відновлю свій сад, квіти. А потім вирішу, чим займатися в житті, щоб це приносило мені задоволення. Можливо, отримаю другу вищу освіту та піду працювати в школу, а можливо, з моїм новим досвідом зможу відкрити свій бізнес. У будь-якому випадку до змін я тепер готова на 100%.
Олена, 56 років, переселенка з Херсона (фото вище).
Вдома працювала менеджеркою, зараз стажується як адміністратор в танцювальній студії:
До повномасштабної війни у мене було стабільне життя в Херсоні. Я працювала в компанії, що займається встановленням пластикових вікон. Наша з чоловіком донька давно живе в Києві й недавно подарувала нам онука. Тож ми були щасливі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Херсон дуже швидко окупували, й місто занурилося в атмосферу страху та пригнічення. Спочатку ми виходили на мітинги проти росіян, а потім це стало небезпечно. Людей почали забирати «на підвали». Пам’ятаю, як забрали нашого сусіда – абсолютно тиху людину, яка працювала завгоспом. Він повернувся додому за тиждень – весь синій від побиттів.
На роботу я, звісно, вже не ходила. Було дуже страшно, і я весь час хотіла виїхати. У мене постійно скакав тиск, і зрештою стався якийсь крововилив, запливло око. Я розуміла, що довго так не витримаю і в серпні виїхала до Києва разом з близькими друзями.
У столиці поселилась у доньки й перші пару місяців просто приходила до тями. Бавилась з онуком, ходила до лікарів. Коли трохи оговталась, почала шукати роботу. Але це виявилось непросто. Перемовини з потенційними роботодавцями рухались добре, поки не підіймалось питання віку. Тоді виявлялося, що я не підходжу – адже шукають співробітника до 35 років. Мене це засмучувало, але я намагалась не втрачати надію.
Ще одразу після переїзду в Київ я підписалась у соцмережах на фонд «Життєлюб» й у травні побачила оголошення про набір стажерів старшого віку. Заповнила анкету – й мені передзвонили, а потім – запросили на стажування.
Я стажуюсь як адміністратор у танцювальній студії для дітей. До моїх обов’язків відноситься: видавати дітям ключі від шафок, проводити абонемент через спеціальну програму, відмічати, хто до якого тренера прийшов, продавати смаколики та сувеніри, слідкувати за порядком.
Мені сподобалось стажуватися з першого дня – ти завжди серед людей, відчуваєш себе потрібною, якщо чогось не знаєш – менторка підкаже. Спочатку я переживала, як буду працювати з незнайомою комп’ютерною програмою, але за пару днів звикла.
Мене запросили залишитися працювати в студії й після стажування. Я погодилась! А ще – тепер я у будь-якому випадку знаю, що можливо знайти роботу та роботодавців, для яких вік не стане перешкодою. Навіть якщо шукаєш роботу вперше за багато років і в новому місті.