Усвідомлений спосіб життя: кому і навіщо це треба

0
Усвідомлений спосіб життя: кому і навіщо це треба

Усвідомленість – це не щось окреме. Усвідомленість може стосуватися багатьох сфер життя. Можна усвідомлювати себе та свій шлях у житті. Можна усвідомлювати розмови з дітьми. Можна усвідомлювати стосунки з людьми довкола. Можна усвідомлювати своє тіло чи духовний світ. Можна усвідомлювати запахи та смаки їжі. Тобто усвідомленість — це те, з чим людина може звертатися до будь-якої сторони свого життя і ставати в ній майстром.

Наше життя, все, що в ньому відбувається, видається нам через наші відчуття. Не так просто навчитися розділяти почуття від концепцій. Допустимо, ми можемо зголодніти. При цьому, говорячи, що я зараз зголоднів, ми часто перескакуємо з боку почуттів на бік концептуального голоду. Це легко помітити, коли на роботі в середині дня ви збираєтеся перекусити і питаєте у когось із колег, чи не зголоднів він. Дуже часто людина дивиться на годинник для того, щоб відповісти вам, зголодніла вона чи ні. І навіть не усвідомлює в цей момент, що годинник не може знати — відчуває він почуття голоду чи ні. Просто в нього в голові є певна концепція – середина дня, настав час перекусити.

За своєю природою процес концептуалізації відриває нас від реальності. Концепція живе в голові, при цьому відчуття може вже не бути. Це може бути спогад про вчорашній день або очікування на завтра.

Підпишіться на наc у Facebook і Telegram, а також зручно читайте з мобільного GoogleNews.

Відчуття – це те, що відбувається в один момент часу – в теперішньому, вони конкретні і унікальні. Концепції ж можуть бути придумані рік тому і 2000 років тому, і продовжувати існувати вони можуть бути абстрактними, загальними.

Ми часто говоримо: «Моє життя йде по колу. У мене щодня — день бабака, одне й те саме». Так ось: «одне й те саме» — це не відчуття, це концепція. При цьому, проживаючи кожен день у такій концепції, ми викликаємо в собі одні й самі відчуття.

Один із інструментів усвідомленості — це здатність розірвати це замкнене коло.

Розбираємось у відчуттях

Головне питання під час практики усвідомленості: «Що відчуваю?». Тут можна навести різні категорії, які умовно можна розділити на наступні: фізичні відчуття (що я відчуваю своїм тілом і органами почуттів), емоційні відчуття (почуття – радість, прикрість, захоплення, співчуття, роздратування), ментальні відчуття (думки).

Те, що ми відчуваємо у своєму фізичному тілі, – це всілякі відтінки болю, тиск, температура на шкірі або всередині тіла, тактильні відчуття, звуки, смак, запахи. Практика усвідомлення починається з простого кроку — відчувати своє фізичне тіло, відчувати відчуття, які доносять до нас органи нашого тіла. Робота з процесом відчуття – це тривала дія. Дуже часто я стикаюся з тим, що люди звужують свій діапазон сприйняття. Наприклад, на запитання: «Як ти почуваєшся» у нас залишається два епітети — «нормально» і «погано». Початок роботи з усвідомленням може бути пов’язаний із перенесенням уваги на фізичні відчуття.

Відокремлюємо одне від одного

Важливо помічати, що у житті ми живемо у величезній кількості абсолютно різних асоціацій. Ми ставимо знак рівності між величезною кількістю абсолютно різних явищ, вчинків власних та інших людей. Це все у нас замішане в неподільну масу. Один із прикладів змішання, два простих слова – «це означає». Наприклад? Ось у вас річниця, спеціальна дата чоловік не подарував квіти. І в голові з’являється зв’язка – «не подарував, значить що…»: він мене не любить, я мало значу для нього, йому начхати на мене, знову про роботу думає і т.п. (вибери свій варіант). І щоразу, коли ви помічаєте у своїй голові, що є «це значить…» (а воно завжди присутнє), навчитеся ставити собі питання: «А чи справді це означає», навчитеся ставити під сумнів власні асоціації.

Повертаючись до фізичних відчуттів, наведу приклад – руці холодно. Чи це означає, що мені всьому холодно? Де я у цій картині? Коли ми дозволяємо собі усвідомлено розділяти категорії, що щось одне і щось інше не обов’язково є одним і тим самим, відкриваються абсолютно необмежені можливості. Якщо уявити, що людина живе у стійкому змішуванні понять «я є моє тіло», до чого це призводить? Він підходить до дзеркала, зауважує, що тіло не стає з часом молодшим, здоровішим і привабливішим, і в нього в голові виникає: «Я старію, я стаю болючим, я втрачаю привабливість». І слідом за цим слідує розчарування, розпач, безвихідь, страх смерті. Із чого це починається? З простого знаку рівності між собою та своїм тілом.

Забігаючи вперед, те саме відбувається в умовах емоційного вінегрету. Коли людина ставить знак рівності між своїми почуттями між своїми емоціями. З цим досить непросто працювати, тому що надто вже це звично. Якщо я відчуваю злість, значить я злюсь, якщо я відчуваю емоційний біль, значить мені боляче. Якщо в голову спадає та чи інша думка, я навіть не піддаю їх сумніву. Я так думаю, ніби нічого іншого я думати не можу. Або, навпаки, я починаю гнати думки з голови, бо вони погані. І в тому й іншому випадку я оперую і дію в житті, ґрунтуючись на знаку рівності між собою та своїми думками.

Практика дизасоціації дозволяє людині певною мірою бути спостерігачем власного фізичного тіла, власних емоцій, власних думок. Від’єднатися від них і почати спостерігати, почати рефлексувати та дивитися на те, що відбувається у житті, ззовні, збоку.

Залишаємося наодинці із собою

Спробуйте використовувати практику де-діджіталізацію. Тексти, файли, малюнки – все це зовні йде до нашої свідомості. Потік інформації, що з різних боків потрапляє до нас, призводить до хаотичності мислення, призводить до окремих, недодуманих до кінця думок, недооформлених концептів. Незв’язаним між собою ідеям, які в голові перетворюються на якийсь нескінченний відеокліп, де кожна картинка триває не більше трьох секунд.

Отже, вибираємо час та на 24 години відключаємо всі гаджети. Ви здивуєтеся, але неможливе можливе. Ви помітите свою звичку тягнутися рукою до телефону і перевіряти те, що зазвичай перевіряли — «Фейсбук», «Інстаграм», стрічку новин або що ви зазвичай дивитеся. Так ось, це дещо насильницьке звернення своєї свідомості до себе. Свідомість звертає увагу не так на зовнішні стимули, але в себе. Для цього не обов’язково їхати в Індію, йти в гори, ставати самітником і не вимовляти не слова. У своєму власному житті прибираєте гаджети і дивіться, що відбуватиметься у свідомості. Приймайте усі свої відчуття. Хтось каже, що це нагадує ламання. Якщо приходять емоції, то відчувайте свої емоції. Сумно – так сумно. Не подобається – аналізуйте, що не подобається. І продовжуєте жити без гаджетів, досліджуйте себе.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я